2015 - 125-а річниця народження Кирила Осьмака

9 травня 1890 року у Шишаках Полтавської області народився Кирило Осьмак - український громадський і політичний діяч, президент Української головної визвольної ради - підпільного українського парламенту і уряду, який керував визвольною боротьбою УПА.

Якщо запитати пересічних українців, хто такий Кирило Осьмак, більшість почне знизувати плечами. Воно й не дивно, адже протягом десятиріч згадки про цього діяча старанно стиралися відповідними органами СРСР із пам’яті народу. Кремлівська пропаганда за традицією навісила йому ярлик – зрадник народу. Але час повертати історичну правду, тому що ми повинні знати, пам'ятати і шанувати своїх славних предків. 

Ки­ри­ло Іва­но­вич Ось­мак на­ро­див­ся 9 трав­ня 1890 року в міс­теч­ку Ши­ша­ки Мир­го­родсь­ко­го по­ві­ту на Полтав­щи­ні. На бе­ре­ги Псла йо­го бать­ко Іван Юхи­мо­вич Ось­ма­ков пе­ре­ї­хав з Курсь­кої гу­бер­нії. Ма­тір Те­тя­на Ан­дрі­їв­на Вла­сен­ко по­хо­ди­ла з ко­зацько­го ро­ду.

Піс­ля за­кін­чен­ня на­род­ної шко­ли в рід­но­му се­лі Кирило нав­чав­ся чо­ти­ри ро­ки в Миргородській по­ві­то­вій шко­лі, а по­тім у Пол­тавсь­ко­му ре­аль­но­му училищі. У 20 ро­ків Ось­мак всту­пив до Московського сільськогосподарсько­го ін­сти­ту­ту. Нав­чан­ня він по­єд­ну­вав з жур­на­ліс­ти­кою. Мо­ло­дий сту­дент спів­працю­вав з жур­на­лом "Ук­ра­ин­ская жизнь", ре­да­гу­вав який ще то­ді ма­ло­ві­до­мий гро­мадсь­кий ді­яч і пуб­лі­цист - полтавець Си­мон Пет­лю­ра.

Першу світову війну Кирило зус­трів на Пів­ден­но-За­хід­но­му фрон­ті, де, як пред­став­ник Все­ро­сійсь­ко­го земсько­го со­ю­зу зай­мав по­са­ду за­ві­ду­ва­ча ка­зен­но­го хар­чо­во­го пун­кту для ци­віль­но­го на­се­лен­ня.

Тут Ки­ри­ло зус­трів свою пер­шу ве­ли­ку лю­бов Ма­рію Юр­ке­вич. Во­на по­хо­ди­ла з Во­ли­ні і з патріотич­них пеконань пос­ту­пи­ла на служ­бу в Ко­мі­тет Чер­во­но­го Хрес­та. Він­ча­ли­ся мо­ло­дя­та на Різдвяні свя­та 1916 року, а в жов­тні по­ба­чив світ їх син Олег. Ро­ди­на Ось­ма­ків по­се­лилась у Києві, Ки­ри­ло пра­цював у постачанні війська.

17 бе­рез­ня 1917 ро­ку Ось­мак - се­ред тих, хто створили у Ки­є­ві ор­га­ні­за­цію, кот­ра не­за­ба­ром пе­реворила­ся на пар­ла­мент ре­во­лю­цій­ної Ук­ра­ї­ни. Ки­ри­ло Івано­вич пред­став­ляв у Цен­траль­ній Ра­ді гу­бернсь­ке земс­тво. У січ­ні 1918 ро­ку ук­ра­їнсь­кі со­ці­а­ліс­ти-ре­во­лю­ці­о­не­ри ви­су­ну­ли від Ру­мунсь­ко­го фрон­ту вже ша­но­ва­но­го Осьмака на ви­бо­ри до Ус­та­нов­чих збо­рів у сво­є­му пар­тій­но­му спис­ку під пер­шим но­ме­ром.

Ось­мак пра­цював в Ге­не­раль­но­му сек­ре­та­рі­а­ті зе­мель­них справ, де за­ві­дував ви­дав­ни­чим від­ді­лом. Бу­ду­чи при­хиль­ни­ком Цен­траль­ної Ра­ди, він не сприй­няв геть­мансь­кий пе­ре­во­рот Ско­ро­падсь­ко­го, на­віть взяв участь у чи­нов­ниць­ко­му страй­ку, за що був звільнений з ро­бо­ти но­вою ад­мі­ніс­тра­ці­єю. Опіс­ля при­хо­ду більшови­ків геть ві­дій­шов від по­лі­ти­ки, знай­шов­ши своє пок­ли­кан­ня у ко­о­пе­ра­ції. Май­бут­ній лі­дер пов­ста­лої Укра­ї­ни заві­ду­вав бу­ря­ків­ниц­твом у Цен­траль­но­му сіль­сько­гос­по­дарсь­ко­му ко­о­пе­ра­тив­но­му со­ю­зі.

В 1922 ро­ці, ко­ли вла­да Кра­ї­ни Рад ста­бі­лі­зу­ва­лась, Ось­ма­ка зат­вер­ди­ли го­ло­вою Терміно­ло­гічного бю­ро Сіль­сько­гос­по­дарсь­ко­го на­у­ко­во­го ко­мі­те­ту Ра­дянсь­кої Ук­ра­ї­ни. Ця струк­ту­ра го­ту­ва­ла до ви­дан­ня слов­ник укра­їнсь­ких сіль­сько­гос­по­дарсь­ких тер­мі­нів. Роз­по­ча­те Ки­ри­ло Ось­мак про­дов­жив в Ін­сти­ту­ті ук­ра­їнсь­кої наукової мо­ви Все­ук­ра­їнсь­кої Ака­де­мії На­ук.

5 бе­рез­ня 1928 ро­ку - пер­ший арешт. Ки­ри­ло Іва­но­вич потрапив на на­ри як учас­ник "контрре­во­лю­цій­ної органі­за­ції пра­вих ук­ра­їнсь­ких на­ці­о­на­ліс­тів у бу­ря­ко­вій ко­о­пе­ра­ції". Ко­ле­гія ОГ­ПУ 28 ве­рес­ня 1928 ро­ку висла­ла на­у­ков­ця за ме­жі рес­пуб­лі­ки, прис­во­їв­ши йо­му тав­ро "со­ці­аль­но не­без­печ­но­го еле­мен­та".

Ось­мак поїхав у Курськ, на бать­ків­щи­ну бать­ка, де про­дов­жує спів­пра­цю з Ака­де­мі­єю На­ук як неш­тат­ний праців­ник. Та 2 бе­рез­ня 1930 ро­ку ка­раль­ний меч про­ле­та­рі­а­ту все-та­ки діс­тав лін­гвіс­та-бу­ря­ко­во­да. По горез­віс­ній спра­ві СВУ (Спіл­ка виз­во­лен­ня Ук­ра­ї­ни) він от­ри­мав три ро­ки та­бо­рів і вирушив прок­ла­да­ти залізни­цю до Сик­тив­ка­ру. Нап­ри­кін­ці 1933 ро­ку Ось­мак звіль­нився і пе­ре­їхав з ро­ди­ною під Мос­кву, де пра­цював ди­рек­то­ром рад­гос­пу іме­ні Ла­за­ря Ка­га­но­ви­ча. Че­рез чо­ти­ри ро­ки Ось­ма­ки пот­рап­или в Ря­зансь­ку об­ласть, се­ло Ка­ті­но, де Ки­ри­ло Іва­но­вич став го­лов­ним аг­ро­но­мом кол­гос­пу. 

Там зно­ву він пот­рапив у ла­бе­ти ста­лінсь­ких оп­рич­ни­ків. За­а­реш­то­ва­ний на по­чат­ку трид­цять вось­мо­го Кирило Ось­мак про­вів в зас­тін­ках біль­ше двох ро­ків. Він знав, як се­бе по­во­ди­ти на слідс­тві, ка­те­го­рич­но не виз­нав жод­но­го зви­ну­ва­чен­ня. Йо­го вря­ту­ва­ли чис­лен­ні апе­ля­ції і лис­ти у всі мож­ли­ві ін­стан­ції, на які він був справ­жній мас­так, і на­віть до­по­ма­гав в цьо­му ре­мес­лі сво­їм бра­там по не­щас­тю.

Реп­ре­со­ва­ний аг­ро­ном зай­мав аг­ре­сив­ну по­зи­цію, всі­ля­ко розвінчу­ю­чи нак­ле­пи лю­дей, які спри­чи­ни­ли­ йо­го ареш­т. "На до­пи­ті я мо­жу по­да­ти ма­те­рі­ал, що пов­ніс­тю вик­ри­ває Кол­дє­є­ва, як нак­леп­ни­ка і ви­ну­ват­ця за­ги­бе­лі мо­єї дру­жи­ни... Я про­шу ре­тель­но­го роз­слі­ду­ван­ня усі­єї мо­єї спра­ви, я про­шу нап­ра­ви­ти мою спра­ву до су­ду". Це з лис­та на ім­'я нар­ко­ма Лав­рен­тія Бе­рії. І зно­ву за бра­ком до­ка­зів Ось­ма­ка звіль­ни­ли у лю­то­му 1940 ро­ку.

Але не до­че­ка­ла­ся з тюр­ми чо­ло­ві­ка дру­жи­на. Вчи­тель­ка міс­це­вої шко­ли не вит­ри­ма­ла на­ру­ги "від громадськос­ті". Її цьку­ва­ли су­сі­ди, ко­ле­ги та уч­ні, які бой­ко­ту­ва­ли її уро­ки. Ма­рія ки­ну­ла­ся під ко­ле­са по­їз­да на стан­ції з сим­во­ліч­ною наз­вою Кре­мльо­во. "В кін­ці лю­то­го, ко­ли я мав змо­гу вже ру­ха­ти­ся, я при­був на Марусину мо­ги­лу. Гір­ко ту­жив над її гро­би­ком. Не ду­мав ви­їз­ди­ти з тих місць", - пи­сав Ки­ри­ло до сес­три Ан­ни.

У бе­рез­ні 1940 ро­ку піс­ля два­над­ця­ти­річ­ної пе­рер­ви Ось­мак по­вер­нувся в Ук­ра­ї­ну. Од­ру­жився з Люд­ми­лою Бог­да­шевсь­кою. При­хід нім­ців зас­тав йо­го у Чер­ні­гівсь­кій об­лас­ті на по­са­ді тех­ніч­но­го ди­рек­то­ра са­на­то­рія в се­лі Ка­ча­нів­ка.

Ство­рив­ши бю­ро Все­ук­ра­їнсь­кої спіл­ки сіль­сько­гос­по­дарсь­кої ко­о­пе­ра­ції, Кирило Осьмак по­вер­нувся, так би мо­ви­ти, в по­лі­ти­ку. У жов­тні 1941 ро­ку Осьмак став чле­ном очо­лю­ва­ної про­фе­со­ром Ми­ко­лою Ве­лич­ківсь­ким Ук­ра­їнсь­кої На­ці­о­наль­ної Ра­ди. Цей ук­ра­їнсь­кий ор­ган мав ста­ти за­ко­но­дав­чим дер­жав­ним ор­га­ном не­за­леж­ної Ук­ра­ї­ни.

Ось­мак очо­лив від­діл зе­мель­них справ і ко­о­пе­ра­тив­не то­ва­рис­тво "Сіль­ський гос­по­дар", тоб­то став та­ким со­бі "мі­ніс­тром" аг­рар­ної по­лі­ти­ки. Піс­ля реп­ре­сій Ось­мак втра­тив будь-які ілю­зії що­до на­мі­рів ні­мець­ких оку­пан­тів. З лі­та 1942 ро­ку Ки­ри­ло Іва­но­вич вже на кон­так­ті з ОУН(б) про­во­дить під­піль­ну ор­га­ні­за­цій­ну і пропагадистську ро­бо­ту в Ки­є­ві. З під йо­го пе­ра ви­йшли лис­тів­ки "До зброй­ної бо­роть­би!" і "Зло­чи­ни ні­мець­ких загарбни­ків на Ук­ра­ї­ні". Ве­ли­ки­ми ти­ра­жа­ми ви­йшли йо­го ан­ти­ко­му­ніс­тич­ні до­роб­ки: "Ук­ра­ї­на - ко­ло­нія Мос­кви", "Пок­ла­дай­мо­ся на влас­ні си­ли", та­кож з під пе­ра ко­ли­шньо­го ди­рек­то­ра рад­гос­пу ви­хо­дить твір "Ко­лек­тив як за­сіб по­не­во­лен­ня ук­ра­їнсь­ко­го се­лянс­тва". 

У трав­ні 1942 ро­ку у пра­ці "В єд­нан­ні си­ла на­ції" Ось­мак зак­ли­кав ство­ри­ти об­'єд­нав­чу по­лі­тич­ну ор­га­ні­за­цію "Спіл­ка ук­ра­їнсь­кої дер­жав­нос­ті" для ко­ор­ди­на­ції бо­роть­би всіх ук­ра­їн­ців. У пра­ці "В єд­нос­ті си­ла" Ки­ри­ло Ось­мак вка­зав основні пун­кти об­'єд­нан­ня всіх ук­ра­їнсь­ких сил: су­ве­рен­на ук­ра­їнсь­ка дер­жа­ва, зе­мель­на ре­фор­ма в ін­те­ре­сах се­лянс­тва, вось­ми­го­дин­ний ро­бо­чий день і ви­роб­лен­ня за­ко­но­давс­тва май­бу­тньої дер­жа­ви. Піс­ля пев­ної об­роб­ки че­рез два ро­ки цей до­ку­мент став прог­ра­мою УГВР .

Во­се­ни 1943 ро­ку сім­'я Ось­ма­ків пе­ре­їз­дить до Льво­ва. У Льво­ві Ки­ри­ло Ось­мак мав три­ва­лу ау­ді­єн­цію у Ан­дрея Шеп­тиць­ко­го. Са­ме там, на Свя­то­юрсь­кий го­рі, по­ча­ли­ся пер­ші кон­суль­та­ції з ке­рів­ниц­твом ОУН(б) і УПА в осо­бі Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча про ство­рен­ня об­'єд­нав­чо­го ор­га­ну пов­ста­ло­го ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду. Ле­галь­но обій­ма­ю­чи по­са­ду ди­рек­то­ра Стрийсь­ко­го ок­руж­но­го то­ва­рис­тва "Сіль­ський Гос­по­дар", Ось­мак до­по­ма­гав го­ту­ва­ти прог­рам­ні до­ку­мен­ти Ук­ра­їнсь­кої Го­лов­ної Виз­воль­ної Ра­ди - як член Іні­ці­а­тив­но­го ко­мі­те­ту по про­ве­ден­ню Ве­ли­ко­го Збо­ру. От­ри­мав псев­да "Мар­ко Го­рянсь­кий", "Гір­няк".

10 чер­вня 1944 ро­ку на іні­ці­а­тив­но­му ко­мі­те­ті бу­ли ос­та­точ­но зат­вер­дже­ні наз­ва УГВР і ос­но­во­по­лож­ні до­ку­мен­ти: Уні­вер­сал, Плат­фор­ма, Ус­трій. Наз­ву "Уні­вер­сал" зап­ро­по­ну­вав са­ме Ось­мак, щоб про­вес­ти іс­то­рич­ну па­ра­лель з уні­вер­са­ла­ми геть­ма­нів і Цен­траль­ної Ра­ди. З 11 лип­ня 1944 ро­ку поб­ли­зу ліс­ниц­тва в се­лі Спри­ня, бі­ля під­ніж­жя го­ри Ви­ді­лок на Сам­бір­щи­ні, про­тя­гом п'я­ти днів від­бу­вав­ся Ве­ли­кий збір УГВР. Піс­ля де­ба­тів зат­вер­дже­но, крім прог­рам­них до­ку­мен­тів, при­ся­гу во­я­ка УПА.

15 лип­ня Ки­ри­ло Ось­мак був об­ра­ний пре­зи­ден­том Ук­ра­їнсь­кої Са­мос­тій­ної Со­бор­ної Дер­жа­ви. Як пи­сав по­тім Ро­ман Шу­хе­вич: "Гли­бо­ка ти­ша за­па­ну­ва­ла на за­лі на­рад, ко­ли го­ло­ва пре­зи­дії УГВР ста­нув пе­ред го­ло­вою Ве­ли­ко­го Збо­ру УГВР, пок­лав ру­ку на ук­ра­їнсь­кий дер­жав­ний герб та по­чав пов­то­рю­ва­ти сло­ва при­ся­ги. То при­ся­гав пре­зи­дент Ук­ра­ї­ни пе­ред усім ук­ра­їнсь­ким на­ро­дом".

"Не мож­на фор­му­лю­ва­ти, що ОУН є іні­ці­а­то­ром ство­рен­ня УГВР. Іні­ці­а­то­ром швид­ше є УПА, - ска­зав під час де­ба­тів май­бут­ній член Пре­зи­дії УГВР Ми­рос­лав Про­коп. - УГВР - це не но­ва по­лі­тич­на ор­га­ні­за­ція, яка бу­де кон­ку­ру­ва­ти з ін­ши­ми. Це не­пар­тій­ний ор­ган на­ро­ду, зав­дан­ня яко­го - ко­ор­ди­ну­ва­ти іс­ну­ю­чі уг­ру­по­ван­ня для бо­роть­би за дер­жав­ність".

"На­ша ме­та - Ук­ра­їнсь­ка Са­мос­тій­на Со­бор­на Дер­жа­ва на ук­ра­їнсь­ких ет­ног­ра­фіч­них зем­лях. Наш шлях - ре­во­лю­цій­но-виз­воль­на бо­роть­ба про­ти всіх зай­ман­ців і гно­би­те­лів ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду. Бу­де­мо бо­ро­ти­ся за те, щоб Ти, Ук­ра­їнсь­кий На­ро­де, був во­ло­да­рем на сво­їй зем­лі. На вів­тар ці­єї бо­роть­би кла­де­мо свою пра­цю і своє жит­тя". Це - сло­ва при­ся­ги, яку склав Пре­зи­дент УГВР Ки­ри­ло Ось­мак (який тепер отримав псевдо "Псельський") 15 лип­ня 1944 ро­ку.

Го­ло­ва пре­зи­дії УГВР ра­зом з ро­ди­ною осе­лив­ся в се­лі Не­діль­на Стріл­ківсь­ко­го ра­йо­ну - то бу­ла ба­за УПА-За­хід. 25 лип­ня бі­ля стан­ції Бу­со­вись­ко бу­ло ви­рі­ше­но, що в Ук­ра­ї­ні ма­ють за­ли­ши­ти­ся: Ки­ри­ло Ось­мак - пре­зи­дент, Ро­ман Шу­хе­вич - го­ло­ва уря­ду, та ще три осо­би. Реш­та чле­нів УГВР ма­ють ви­ї­ха­ти закор­дон, щоб там пред­став­ля­ти ін­те­ре­си УГВР пе­ред іно­зем­ни­ми дер­жа­ва­ми.

5 сер­пня 1944 ро­ку на га­ля­ви­ні під лі­сом, між се­ла­ми Свид­ник і Лас­тів­ки (Ста­ро­сам­бірсь­кий ра­йон) від­бу­ла­ся пер­ша збір­на при­ся­га во­я­ків УПА за тек­стом, ух­ва­ле­ним УГВР. 3 сер­пня 1944 ро­ку бі­ля се­ла Орів, на Ско­лів­щи­ні, ста­ла­ся су­тич­ка між час­ти­ною Чер­во­ної Ар­мії і від­ді­ла­ми УПА. Пре­зидент УГВР Ки­ри­ло Ось­мак був по­ра­не­ний. Йо­го доп­ро­ва­ди­ли до се­ла До­ро­жів бі­ля Дуб­лян. Але 12 ве­рес­ня 1944 р. радянські спецслужби схо­пи­ли його прямо на подвір'ї.

За­мість до­ку­мен­тів Осьмак мав ли­ше до­від­ку від ста­рос­ти До­ро­жівсь­кої сіль­ської уп­ра­ви на ім­'я Ко­ва­ля Іва­на Пи­ли­по­ви­ча, урод­жен­ця міс­та Ска­лат, меш­кан­ця Тер­но­по­ля. У про­то­ко­лі про зат­ри­ман­ня заз­на­че­но: "Ко­валь Йван Фи­ли­по­вич по­доз­ре­ва­ет­ся в при­над­леж­нос­ти к конт­рре­во­лю­ци­он­ной на­ци­о­на­лис­ти­чес­кой ор­га­ни­за­ции ОУН, его за­дер­жать й зак­лю­чить в тюрь­му на 48 ча­сов".

Ки­ри­лу Іва­но­ви­чу Ось­ма­ку до­ве­лось пе­ре­жи­ти кіль­ка­річ­не слідс­тво. Він доб­ре знав пра­ви­ла гри. Зно­ву на­від­різ від­мов­ляв­ся від ін­кри­мі­но­ва­них йо­му грі­хів. Збе­рег­ла­ся "Справ­ка об име­ю­щих­ся в де­ле на­и­бо­лее су­щес­твенных по­ка­за­ни­ях сви­де­те­лей в от­но­ше­нии Ось­ма­ка К.И.", в якій ві­доб­ра­же­но про­цес з'я­су­ван­ня йо­го осо­би. З цьо­го до­ку­мен­ту вип­ли­ває, що аж у 1947 р. Ки­ри­ла Іва­но­ви­ча впіз­на­ла під час оч­них ста­вок йо­го при­йом­на донь­ка (у 1925 ро­ці Ки­ри­ло та Ма­рія Ось­ма­ки вси­но­ви­ли Ва­лен­ти­ну, бать­ки якої по­мер­ли в го­лод­но­му 1919-му, дів­чин­ка бу­ла на рік мо­лод­ша за Ла­ри­су, їх рід­ну доч­ку). Зок­ре­ма, Ва­лен­ти­на Ор­ло­ва (з 1924 до 1931 ро­ку во­на ма­ла пріз­ви­ще Ось­мак, а по­тім по­вер­ну­ла своє) свід­чи­ла, що в пе­рі­од на­цистсь­кої оку­па­ції Ки­є­ва "ста­ло зро­зу­мі­ло, що Ось­мак є ук­ра­їнсь­ким на­ці­о­на­ліс­том, бо ме­ні до­во­ди­лось від ньо­го чу­ти, як він вис­лов­лю­вав­ся, що Ук­ра­ї­на по­вин­на бу­ти са­мос­тій­ною дер­жа­вою і що для цьо­го є всі пе­ре­ду­мо­ви... Доч­ка Ось­ма­ка - Ла­ри­са, пов­ніс­тю пе­ре­бу­ва­ла під йо­го впли­вом..."

Викри­тий Ось­мак від­вер­то роз­по­вів про факт сво­го пре­зи­дентс­тва в УГВР. Ого­ло­шу­вав го­ло­ду­ван­ня. На­від­різ від­мо­вив­ся від спів­пра­ці й ви­ко­рис­тан­ня йо­го в "грі" про­ти пов­стан­ців і ук­ра­їнсь­ко­го за­кор­дон­ня. 10 лип­ня 1948 ро­ку ОСО (Осо­бое со­ве­ща­ние при МГБ СССР) ви­нес­ло ви­рок про 25 ро­ків ув'яз­нен­ня в тюр­мі "за участь в конт­рре­во­лю­цій­ній бан­ді ук­ра­їнсь­ких на­ці­о­на­ліс­тів та ак­тив­ну ке­рів­ну конт­рре­во­лю­цій­ну на­ці­о­на­ліс­тич­ну ді­яль­ність".

Сім­'я реп­ре­со­ва­но­го жи­ла в се­лі Під­буж Дро­го­биць­кої об­лас­ті без будь-якої ін­фор­ма­ції про бать­ка і чо­ло­ві­ка. Тіль­ки в бе­рез­ні 1954 ро­ку прий­шов лист з Вла­ді­мірсь­ко­го цен­тра­лу до донь­ки На­та­лії, яка по­тім ба­га­то зро­би­ла для ре­а­бі­лі­та­ції і увіч­нен­ня пам­'я­ті сво­го бать­ка. По смер­ті Ста­лі­на Лав­рен­тій Бе­рія, то­ді пер­ший зас­туп­ник го­ло­ви Ра­ди Мі­ніс­трів СССР, на­ка­зав пе­ре­вез­ти з місця ув­'яз­нення до Мос­кви ке­рів­ни­ків ук­ра­їнсь­ко­го Опо­ру, в то­му чис­лі пре­зи­ден­та УГВР Ки­ри­ла Ось­ма­ка для про­ве­ден­ня з ни­ми пе­ре­го­во­рів про за­ми­рен­ня на За­хід­ній Ук­ра­ї­ні з за­лиш­ка­ми бан­де­рів­ців.

На від­мі­ну від ба­га­тьох ді­я­чів УПА, які по­ка­я­ли­ся, лі­дер УГВР не пот­ра­пив під хру­щовсь­ку ам­ніс­тію. "Вра­хо­ву­ю­чи, що Ось­мак є за­пек­лим ук­ра­їнсь­ким на­ці­о­на­ліс­том, який свої на­ці­о­на­ліс­тич­ні пог­ля­ди не змі­нив за пе­рі­од пе­ре­бу­ван­ня в тюр­мі, і за сво­єю во­ро­жою ді­яль­ніс­тю ста­но­вить особ­ли­ву не­без­пе­ку, Указ Пре­зи­дії Вер­хов­ної Ра­ди СРСР від 17 ве­рес­ня 1955 ро­ку що­до ско­ро­чен­ня тер­мі­ну на­по­ло­ви­ну до в'яз­ня Ось­ма­ка Ки­ри­ла Іва­но­ви­ча не зас­то­со­ву­ва­ти".

Президент Української головної визвольної ради по­мер 16 трав­ня 1960 ро­ку у Владімірському централі. Йо­го по­хо­ва­ли на цвин­та­рі під но­ме­ром 5753. 

Ли­ше 1 груд­ня 2004 ро­ку Ки­ри­ло Ось­мак по­вер­нув­ся в Ук­ра­ї­ну на­ві­ки. Па­на­хи­ду за упо­кій ду­ші від­слу­жив Пат­рі­арх Ки­ївсь­кий Фі­ла­рет у Во­ло­ди­мирсь­ко­му со­бо­рі. У 1994 ро­ці Ки­ри­ло Іва­но­вич офі­цій­но ре­а­бі­лі­то­ва­ний Ге­не­раль­ною про­ку­ра­ту­рою Ук­ра­ї­ни, як "без­під­став­но реп­ре­со­ва­ний у 1948 ро­ці", а та­кож на по­чат­ку 1995 ро­ку про­ку­ра­ту­рою Хар­ківсь­кої об­лас­ті за реп­ре­сії 1928 і 1930 рр.

Рі­шен­ня про мо­ну­мен­таль­не увіч­нен­ня пам­'я­ті сво­го зем­ля­ка Шишацька селищна рада ух­ва­ли­ла 5 груд­ня 2006 ро­ку. У ніч з 27 на 28 груд­ня 2007 пам­'ят­ний знак пре­зи­ден­то­ві УГВР бу­ло сплюн­дро­ва­но шишацькими прихильниками "руского міра". Рі­шен­ням се­сії Ши­шаць­кої се­лищ­ної ра­ди, яка від­бу­лась 11 лю­то­го 2008, час­ти­ну ву­ли­ці Ле­ні­на в цен­трі се­ли­ща пе­рей­ме­но­ва­но на май­дан Ки­ри­ла Ось­ма­ка.